afterilovaisk.com
Проект AFTER ILOVAISK є документальним проектом спрямованим на збереження пам'яті та переосмислення трагічних подій, які мали місце в серпні 2014 року поблизу міста Іловайськ Донецької області
Фото: Юрій Велічко

Віктор Савченко, позивний «Інструктор», м.Дніпро, “Дніпро-1”

“Нам сказали, що ми виїжджаємо в бік Маріуполя, а в Маріуполі вже були заворушення. Коли їхали, усі мовчали. Повний автобус чоловіків, і тиша.. Всі у собі. Біля мене сидів молодий хлопець, колишній міліціонер, дістав магазин і намагався його пристебнути. Бачу, що він не знає, як це зробити. Потім мене запитав, чи можу я йому показати. Я був шокований. Я зрозумів, що в автобусі багато людей, які, напевне, автомат тримають в руках уперше в житті.”

Іван Ребар, позивний “Хмара”, м.Іллінці, Вінницька обл

“Поранення я отримав 24-го, коли наш "дядя Петя" парад строїв. З іншої сторони підходили до Іловайська, на зачистку. Чи то четвертий був, чи п'ятий блокпост. Я спустився в окоп, там бліндаж і було три оці «не-рускіє». Я ніколи не забуду ту рижу морду, що стріляв по мені. Такий якийсь, видно, чи наркоман, чи що, такий злий погляд у нього був”

Володимир Іщук, позивний «Кущ», «Світязь» м.Луцьк

“Був смертельно поранений в Іловайську 26 серпня 2014 року.
Мама каже, вийшла за ним слідом, а він обернувся, сльози витер і пішов. Він вже знав, куди іде. Вова ходив до церкви, Московського патріархату, близько біля нашого дому. Cвященик – його друг, вони одного віку. Помагав біля церкви – траву косити, дерева садити, в хорі співав. Потім цей же священик його і ховав.”

Позивний «Філін», “Донбас”, м.Львів

“Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблих ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну”

Позивний “Лєкс”, “Донбас”, м.Київ

“Россияне поставили нам ультиматум: либо мы сдаемся, либо нас расстреливают из артиллерии. Мы решили выходить без оружия. К этому нас подтолкнуло то, что было много раненых, которые нуждались в помощи. Россияне дали нам слово, что на следующий день после сдачи они передадут нас украинской стороне через буферную зону и позаботятся о раненых. Свои слова они сразу же предали”

Позивний «Акнод», “Дніпро-1”. м.Дніпро

“Мама мне сказала: "Ни одна независимость ни одной стране не давалась без крови. Нам эту страну подарили 23 года назад, наша задача теперь ее отстоять. И вы должны за это заплатить кровью. Иди, сынок"
Самое страшное в этом всем, что я дочери пообещал быть 1 сентября у нее в школе. Весь плен - 4 дня, хоть и недолго - просидел и думал, что я обманул дочь. Я оставлял ребенка девятилетнего, а ко мне в Мечникова (госпиталь - ред.) пришла взрослая девушка. Я представляю, как они прожили эти дни, пока меня не было. Когда Лена ходила опознавала в Мечникова по татуировкам: ее муж или нет”"

Позивний “Чаба”, «Дніпро-1», м.Дніпро

“Як віджали Крим, то зрозумів, якщо це не зупинити, то будуть вдома (у мене – ред.). Багато таких було, які говорили: «Ось додому прийдуть, тоді будемо воювати». «Ні, - кажу,- хлопці, тоді вже буде пізно». Тоді будемо партизанити.
..Летимо по полю, а потім з поля такий до села трамплін, горб. А за нами йде БТР, на ньому людей куча. І БТР з цього трампліну (злітає), пацани з цього БТРа (падають) під колеса, а ззаду ще одна беха і, як помідори хлопців – чвак-чвак”

Позивний “Москіт”, “Донбас”. м.Херсон

“Они ждали какой-то мифический «Правый сектор», который должен был въехать в Иловайск. Они не скрывали, что россияне. Им влили в уши, что какие-то бандеровцы за русский язык будут убивать. Мое общение на русском языке для них было взломом шаблона. Они не могли сложить в одно целое ту картинку, что была в голове и ту, которую видели перед глазами”

Позивний “РЕД”, “ДОНБАС”

Загинув 29 серпня 2014 року під час бою в “зеленому коридорі” “Коли стоїть гроб, прийшли люди, дивляться на мене і питають: «А чому ви, тьотя Наташа, туди його відпустили?». А я кажу: «Ви, знаючи Женю, задаєте мені такі питання. Я його туди пустила, щоб ви тут стояли». Він не міг це обійти стороною. Він був дуже активний, правильний для цього життя, дуже правильний. Завжди був попереду. Борець за справедливість” - мама

Позивний “Лунатік”, «Донбас», м.Малин, Житомирська обл

“Швидка, нова Пежо з такими помаранчевими полосками, гальмує. Ми йдемо десь 50 метрів від дороги - дуже близько і як на долоні. І чуєм крики, вискакують росіяни: «Лежать! Оружие на землю! Стрелять будем». Обертаємось – там шестеро росіян вискакують, повністю екіпіровані, і наводять на нас автомати. Ми різко починаєм бігти. Через кілька секунд починають по нам стріляти. Десь по ногам спочатку, бо фонтанчики землі були. Потім ми почали бігти зигзагами. Вони починають вже наповал стріляти, бо чую над головою свистять кулі”