afterilovaisk.com
Проект AFTER ILOVAISK є документальним проектом спрямованим на збереження пам'яті про людей
і трагічні події, які мали місце в серпні 2014 року поблизу міста Іловайськ Донецької області
Фото: Юрій Велічко

Ільющенкова Анна, позивний “Мурка”, “Донбас”, м.Одеса

"Возле меня лежал какой-то Алексей с Иваново с ранением в живот. Нас повезли опять, неизвестно куда, полями. По дороге останавливались и поднимали ребят. Мне показалось, что мы ехали очень долго.
Нас привезли в очень классный госпиталь, русский. Я поняла, что это были русские по их словам: «Зачем вам все это надо, лучше бы приезжали к нам на Байкал, на наши озера, чем мы здесь ведем войну».
У меня на одежде были желтые полоски, и они это заметили, когда грузили меня в вертолет. Как только увидели полоски, вернули обратно и бросили на землю. Ночи были очень холодные. Утром меня допрашивало ФСБ, они сами так представились. Они знали позывные наших ребят…”"

Жариков Олег, позывной “Жора”, «Донбас», Запорожье

"Вечером собрались наши 3 снайперские пары, чтобы решить, что делать дальше: уходить или оставаться. Все знали: если в плен попадем, снайперов там не жалуют. Я для себя решил, что раненых не брошу. Каждый там делал свой выбор.. ..Половина россиян вообще не понимала, где они находятся. Они считали, что Донецк – это часть РФ, такой райцентр в Ростовской области. Потом приехали "мотороловцы", наставили автоматы, сняли предохранители и заставили нас прыгать под «Хто не скаче, той москаль». Все выглядило, как подготовка к расстрелу"

Хорунжий Артем, позивний «Грек», “Донбас”, Київ

“Літо, поруч все горить, а з іншого боку ще неспалена трава. Насправді, непоганий літній день, над тобою постійно свистять кулі, уламки, снаряди летять. І ти лежиш і думаєш: "Може заснути?" Ну, от в цій конкретній ситуації ти вже нічого не можеш зробити. Ворухнутись ти теж не можеш.

Полон - це був тихий жах. Кожен день когось били, ламали людям кістки. Ніхто не знав, коли це все закінчиться. Ти весь час підвішений на гачку, що, може, нас завтра обміняють. А, може, післязавтра. Ходили якісь абсолютно фантастичні плітки.”

Дейнега Олександр, позивний “Чуб”, «Донбас», м.Київ

"Вважав: то не чоловік, котрий не був в армії. Відповідно, коли склалась така ситуація в країні - з'явився агресор, почалися бойові дії - розумів, що маю іти. У внутрішніх військах служив в частині "3027", де почав базуватись наш батальйон «Донбас». Знаючи, що в мене є знання - пішов. Я особисто спілкувався із сержантами, рядовим складом, молодшим лейтенантом. Всі вони були представники Російської Федерації. Вони цього не заперечували. Я на власні очі бачив Камаз, в який вони (російська сторона — ред.) насипом позбирали своїх 200-х. Навіть допомагали їм грузити."

Черних Віталій, позивний «Фітіль», сапер, ЗСУ

“В школі пам’ятаю теж, як було. Місцеві були зазомбовані: вони думали, що ми будемо їсти дітей. Я їй (місцевій жительці — ред.) свій останній сухпайок віддаю, а вона мене питає, чи “ти будеш їсти наших дітей?”. Звісно, я ж приїхав сюди, щоб тільки їсти твоїх дітей.
Почали рухатися в Старобешево, і заїхали у якесь село, повертаєм направо, і тут почалося... З усіх сторін лупашили. Бачив, що всі почали спускатися в канаву. А в мене солдат каже: «Товариш лейтенант, дозвольте стріляти!».«Зайчик, не стріляти, а хуярте всім, чим тільки можна».”

Віктор Савченко, позивний «Інструктор», м.Дніпро, “Дніпро-1”

“Нам сказали, що ми виїжджаємо в бік Маріуполя, а в Маріуполі вже були заворушення. Коли їхали, усі мовчали. Повний автобус чоловіків, і тиша.. Всі у собі. Біля мене сидів молодий хлопець, колишній міліціонер, дістав магазин і намагався його пристебнути. Бачу, що він не знає, як це зробити. Потім мене запитав, чи можу я йому показати. Я був шокований. Я зрозумів, що в автобусі багато людей, які, напевне, автомат тримають в руках уперше в житті.”

Іван Ребар, позивний “Хмара”, м.Іллінці, Вінницька обл

“Поранення я отримав 24-го, коли наш "дядя Петя" парад строїв. З іншої сторони підходили до Іловайська, на зачистку. Чи то четвертий був, чи п'ятий блокпост. Я спустився в окоп, там бліндаж і було три оці «не-рускіє». Я ніколи не забуду ту рижу морду, що стріляв по мені. Такий якийсь, видно, чи наркоман, чи що, такий злий погляд у нього був”