AFTERILOVAISK. “Чуб”
Фото: Маркіян Лисейко
Дейнега Олександр, позивний “Чуб”, батальйон «Донбас»
В батальйон я прийшов наприкінці травня 2014-го. А 1 червня вже був в наметі в Петрівцях. Отримав посаду командира першого відділення першого взводу першої роти після проходження навчань. В її складі 1 липня ми прибули в зону АТО – під Слов’янськ.
До того працював ріелтором, займався орендою нерухомості у Києві. Також був зайнятий у торгівлі – в компанії Coca-Cola, пиво “Чернігівське”. Служив в армії строкову службу та три роки за контрактом. До цього навчався – закінчив Аграрний університет.
Був на Майдані з перших днів – мене обурювала ситуація в державі. Але ні в які сотні чи угруповування не вступав. Сам по собі.
Вважав: то не чоловік, котрий не був в армії. Відповідно, коли склалась така ситуація в країні – з’явився агресор, почалися бойові дії – розумів, що маю іти. Тим більше, у внутрішніх військах служив в частині “3027”, де почав базуватись наш батальйон «Донбас». Знаючи, що в мене є знання – пішов. В перший призов до Кульчицького (батальйон ім. Кульчицького – ред.) поїхали, було б соромно не піти. Перед батьками, перед дітьми майбутніми. Відсидітись просто не міг.
Строкова служба в/ч 3027, 2005 рік 
Служба за контрактом в/ч 3027 в Криму, 2006 рік 
Військова кафедра Національного аграрного університету м. Київ, 2003 рік
Коли проходив набір в батальйон ім. “Кульчицького”, в мене було назначене весілля – на 4 травня, і скасувати я його не міг. Коли відгуляли весілля, обвінчався, через два тижні пішов до батальйону “Донбас”.
Що таке війна, лише уявляти міг. Війна, як і бій. Кожен бій – це зовсім інше. Немає аналогів. Так само і війні немає аналогів в різних державах. Але, коли йшов, я розумів, що можу не повернутися. Не скажу, що це мене не лякало. Але, все одно, зібрав все і пішов. Рідним сказав, що мене мобілізує воєнкомат. Підробив повістку, показав. Сказав: “Я ж офіцер, військовослужбовець. Тим більше Національна гвардія йде. На території моєї частини базується батальйон «Донбас», тому моя частина мене, як офіцера, мобілізує”. Згодом вони дізнались про мій обман, але я вже був в зоні АТО.
Все завдяки вихованню, яке мені дали батьки та мій дід. Дід вже, на жаль, помер, але він воював у Другу світову. Про війну мало розповідав. Але він був, здається, командиром танка. Воював проти загарбників. Не скажу, що за Радянський Союз. Були свої переконання, але він боронив свою землю. Під Харковом потрапив у полон на три роки.
Мій батько проходив службу в радянській армії, в прикордонних військах. Багато розповідав про неї. Про затримання на кордонах. Це все в сукупності, скажімо так, мої патріотичні погляди, виховані з малих років і призвели до такого рішення (йти воювати добровольцем — ред.). Моє ставлення до держави – я її люблю і не дозволю, щоб хтось її топтав.
В травні йшов, а до Нового року планував бути вдома. Такою була моя оцінка сил сепаратистів. Оцінював, яка б наша армія не була розвалена і розкрадена, але був величезний патріотизм тих людей, які були в нас в батальйоні, та і в інших, з якими ми спілкувались. З тим бажанням і запалом все можна було закінчити до Нового Року спокійно.
Але тут знову пішли різні фактори – вторгнення безпосередньо військ РФ, м’якість нашого командування, зокрема Головнокомандувача, щодо прийняття рішень.
Фото: На підступах до Первомайська, липень 2014 року, автор Макс Левін
Також позначилася безграмотність, бездарність наших паркетних генералів, більшість з яких дотепер, напевно, жодного разу не були в гарячих точках. Їхні рішення були безтолкові та злочинні. Навіть за тими розвідданими, які ми, добровольці, приносили – а це, звісно, не спеціальні розвіддані, за ними можна було кількома залпами з “Ураганів” ту ж Первомайку (Первомайськ — ред.) зачищати. Той же Іловайськ – все було продумано нормально. Ми зайшли, зачистили. Якби підійшли ЗСУ, закріпились на тих позиціях, за два дні ми б Іловайськ зачистили.
Іловайськ розмежовує Донецьк і Луганськ, відповідно, ми всі їхні транспортні шляхи перерізаємо, і можна було б далі йти. Було б набагато легше і спокійніше їх зачищати.
Фото: Маркіян Лисейко
В Іловайськ, відповідно, потрапив з «Донбасом» і виходив також з ним. До Червоносільського. А в самому Червоносільському почались розмови, пропозиції виходити самостійно і залишити поранених. Тому що були поранені, котрі не могли ні себе захищати, ні пересуватись. Ми зібрались моїм відділенням разом. Були хлопці, котрі виявили бажання йти в складі інших груп. Таку згоду від мене, наприклад, отримав “Лавр”. Але були такі, як “Яр”, медик. Він не бажав залишати поранених, розумів – без його допомоги багато хто може не вижити. І я, як командир відділення, підтримував його. Знаючи, що в мене хоч один боєць залишається з пораненими, не міг піти. Залишився з ними.
Далі були 36 годин перемінних боїв. І полон.
Слава Богу, я не був поранений. Легенькі контузії, від того, що декілька вистрілів з РПГ самостійно проводив. Але Бог вберіг, сам головою крутив. Не скажу, що я там супер-пупер профі, але той багаж знань, який був, також уберіг від цього.
В полоні був до 26 грудня – три з половиною місяці. Нас ще Президент зустрічав у Василькові.
В полон нас взяли російські військовослужбовці – оточення, обстріл колони проводились саме військами РФ. Є докази, що за ці 36 годин оборони, нашими хлопцями під Червоносільським була знищена не одна одиниця бронетехніки. Були взяті в полон шість чоловік, в котрих були всі документи, що вони контрактники тої чи іншої частини ЗС РФ.
Також велися переговори з офіцерами тої сторони, котра нас взяла в оточення. Я особисто спілкувався із сержантами, рядовим складом, молодшим лейтенантом. Всі вони були представники Російської Федерації. Вони цього не заперечували. Це оточення обійшлося нам великими втратами: загиблі, безвісти зниклі. За ці години ми не лише ворожу техніку знищили, а й на власні очі я бачив Камаз, в який вони (російська сторона — ред.) насипом позбирали своїх 200-х (загиблих — ред.). Допомагали навіть їм грузити. Зі слів [російських] офіцерів, в них з батальйону навіть роти не залишилося.
Нас утримували добу на полі, після того як вивели з Червоносільського. Росіяни дивувались, що в нас кавуни можуть рости на баштані спокійно в полі. Води не було, побачили кавуни – давайте хоч кавунів наберем: “Ні у вас води немає, ні в нас”. Це були не українці. 100%. І в цьому мене ніхто не переконає. Бачив все на власні очі.
Я не шкодую про свій вибір. Якби давали на сьогоднішній день можливість воювати, а не сидіти, як домовлено в Мінську…
Ці домовленості щодня приносять або поранених, або загиблих. Якби були такі установки, як наприклад, в 14-му, з нормальною артпідготовкою. Якби давали таку можливість, то я б пішов.
Або інший варіант – якщо на нас підуть, то доведеться йти попри безхребетність влади.
Після полону повертався на війну. Півроку я займався своєю спиною, порішав всі паперові питання щодо земельних ділянок. “3027” (військова частина — ред.) тоді сказала: рік добровольцем вам не рахується. Тепер ви попадаєте під мобілізацію. Ми такі хороші, відправимо вас в батальйон «Донбас». Але в мене були наміри – віддати борги за полон. Хто не хотів, той не пішов. Спочатку можна було косити, хтось через здоров’я, в декого справді не було можливості. Хтось розібрався в юридичних питаннях, зрозуміли, що це неправомірно і не пішли, але частина хлопців повернулися в батальйон. І ще рік я пробув на Маріупольському напрямку (в складі батальйону “Донбас” НацГвардії). Як мобілізований.
Остаточно повернувся 18 липня 2016 року. В першу чергу почав займатися здоров’ям, дружиною, батьками. Відсвяткував 20 липня День народження. З’їздив з дружиною на море. Після повернення почав брати активну участь у громадському житті свого населеного пункту – Софіївська Борщагівка. Паралельно повернувся в агенцію нерухомості, в якій працював до війни. Тут мене тепло зустріли, чекали. Прикольна ситуація вийшла. Після полону я приходив в цю агенцію. Просто в гості. В конверті на мене чекала премія, яку я заробив ще в 2014 році.
Я повернувся в це агентство, пропрацював там 3-4 місяці і прийняв рішення про самостійну діяльність. Відкрив ФОП, займаюсь нерухомістю: оренда, продаж. Паралельно активно беру участь в громадському житті свого міста – створив громадське об’єднання «Софіївка АТО», об’єднання ветеранів та волонтерів. Активно співпрацюємо з Київською обласною держадміністрацією і Києво-Святошинською районною держадміністрацією.
Відвозили в Бахмут, Авдіївку, в місто, де недавно взривались БК – будматеріали. Але основний напрям – це реабілітація хлопців, їхній відпочинок та допомога безпосередньо в АТО. Останній раз відправили форми на 70 тисяч – форма і берці. Зараз ми машини готуємо для відправки. І паралельно працюємо.
Так і живемо.
Матеріал зроблено за фінансової підтримки Уряду Канади через
Міністерство міжнародних справ Канади та Internews
AFTERILOVAISK є документальним проектом, спрямованим на збереження пам’яті про людей і трагічні події, які мали місце в серпні 2014 року поблизу міста Іловайськ Донецької області. 29 серпня – річниця з дня розстрілу українських військових, які виходили з оточення “зеленим коридором”. Українська армія в “Іловайському котлі” зазнала найбільших втрат за всю свою історію.
Цей проект відповідає на запит українського суспільства на збереження правдивої інформації про ті події.
Ви можете підтримати продовження проекту: інтерв’ю з учасниками Іловайських подій, створення відеоісторій, переклад на англійську мову, функціонування веб-сайту.
Будь-яке використання, копіювання, перепублікація матеріалів
(текст, фото, відео, аудіо) – тільки з письмового дозволу авторів проекту