Фото: Юрій Велічко

Жариков Олег, позывной "Жора", «Донбас», Запорожье

"Вечером собрались наши 3 снайперские пары, чтобы решить, что делать дальше: уходить или оставаться. Все знали: если в плен попадем, снайперов там не жалуют. Я для себя решил, что раненых не брошу. Каждый там делал свой выбор..

..Половина россиян вообще не понимала, где они находятся. Они считали, что Донецк – это часть РФ, такой райцентр в Ростовской области. Потом приехали "мотороловцы", наставили автоматы, сняли предохранители и заставили нас прыгать под «Хто не скаче, той москаль». Все выглядило, как подготовка к расстрелу"

Хорунжий Артем, позивний «Грек», "Донбас", Київ

“Літо, поруч все горить, а з іншого боку ще неспалена трава. Насправді, непоганий літній день, над тобою постійно свистять кулі, уламки, снаряди летять. І ти лежиш і думаєш: "Може заснути?" Ну, от в цій конкретній ситуації ти вже нічого не можеш зробити. Ворухнутись ти теж не можеш.

Полон - це був тихий жах. Кожен день когось били, ламали людям кістки. Ніхто не знав, коли це все закінчиться. Ти весь час підвішений на гачку, що, може, нас завтра обміняють. А, може, післязавтра. Ходили якісь абсолютно фантастичні плітки.”

Дейнега Олександр, позивний "Чуб", «Донбас», м.Київ

"Вважав: то не чоловік, котрий не був в армії. Відповідно, коли склалась така ситуація в країні - з'явився агресор, почалися бойові дії - розумів, що маю іти. У внутрішніх військах служив в частині "3027", де почав базуватись наш батальйон «Донбас». Знаючи, що в мене є знання - пішов.
Я особисто спілкувався із сержантами, рядовим складом, молодшим лейтенантом. Всі вони були представники Російської Федерації. Вони цього не заперечували. Я на власні очі бачив Камаз, в який вони (російська сторона — ред.) насипом позбирали своїх 200-х. Навіть допомагали їм грузити."

Черних Віталій, позивний «Фітіль», сапер, ЗСУ

“В школі пам’ятаю теж, як було. Місцеві були зазомбовані: вони думали, що ми будемо їсти дітей. Я їй (місцевій жительці — ред.) свій останній сухпайок віддаю, а вона мене питає, чи “ти будеш їсти наших дітей?”. Звісно, я ж приїхав сюди, щоб тільки їсти твоїх дітей.
Почали рухатися в Старобешево, і заїхали у якесь село, повертаєм направо, і тут почалося... З усіх сторін лупашили. Бачив, що всі почали спускатися в канаву.
А в мене солдат каже: «Товариш лейтенант, дозвольте стріляти!».
«Зайчик, не стріляти, а хуярте всім, чим тільки можна».”

Віктор Савченко, позивний «Інструктор», м.Дніпро, “Дніпро-1”

“Нам сказали, що ми виїжджаємо в бік Маріуполя, а в Маріуполі вже були заворушення. Коли їхали, усі мовчали. Повний автобус чоловіків, і тиша.. Всі у собі. Біля мене сидів молодий хлопець, колишній міліціонер, дістав магазин і намагався його пристебнути. Бачу, що він не знає, як це зробити. Потім мене запитав, чи можу я йому показати. Я був шокований. Я зрозумів, що в автобусі багато людей, які, напевне, автомат тримають в руках уперше в житті.”

Іван Ребар, позивний “Хмара”, м.Іллінці, Вінницька обл

“Поранення я отримав 24-го, коли наш "дядя Петя" парад строїв. З іншої сторони підходили до Іловайська, на зачистку. Чи то четвертий був, чи п'ятий блокпост. Я спустився в окоп, там бліндаж і було три оці «не-рускіє». Я ніколи не забуду ту рижу морду, що стріляв по мені. Такий якийсь, видно, чи наркоман, чи що, такий злий погляд у нього був”

Володимир Іщук, позивний «Кущ», «Світязь» м.Луцьк

“Був смертельно поранений в Іловайську 26 серпня 2014 року

Мама каже, вийшла за ним слідом, а він обернувся, сльози витер і пішов. Він вже знав, куди іде.
Вова ходив до церкви, Московського патріархату, близько біля нашого дому. Cвященик – його друг, вони одного віку. Помагав біля церкви – траву косити, дерева садити, в хорі співав. Потім цей же священик його і ховав.”

Позивний «Філін», “Донбас”, м.Львів

“Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблих ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну”

Позивний “Лєкс”, “Донбас”, м.Київ

“Россияне поставили нам ультиматум: либо мы сдаемся, либо нас расстреливают из артиллерии. Мы решили выходить без оружия. К этому нас подтолкнуло то, что было много раненых, которые нуждались в помощи. Россияне дали нам слово, что на следующий день после сдачи они передадут нас украинской стороне через буферную зону и позаботятся о раненых.
Свои слова они сразу же предали”

Позивний «Акнод», "Дніпро-1”. м.Дніпро

“Мама мне сказала: "Ни одна независимость ни одной стране не давалась без крови. Нам эту страну подарили 23 года назад, наша задача теперь ее отстоять. И вы должны за это заплатить кровью. Иди, сынок"
Самое страшное в этом всем, что я дочери пообещал быть 1 сентября у нее в школе. Весь плен - 4 дня, хоть и недолго - просидел и думал, что я обманул дочь. Я оставлял ребенка девятилетнего, а ко мне в Мечникова (госпиталь - ред.) пришла взрослая девушка. Я представляю, как они прожили эти дни, пока меня не было. Когда Лена ходила опознавала в Мечникова по татуировкам: ее муж или нет”"

Позивний "Чаба", «Дніпро-1», м.Дніпро

“Як віджали Крим, то зрозумів, якщо це не зупинити, то будуть вдома (у мене – ред.). Багато таких було, які говорили: «Ось додому прийдуть, тоді будемо воювати». «Ні, - кажу,- хлопці, тоді вже буде пізно». Тоді будемо партизанити.

..Летимо по полю, а потім з поля такий до села трамплін, горб. А за нами йде БТР, на ньому людей куча. І БТР з цього трампліну (злітає), пацани з цього БТРа (падають) під колеса, а ззаду ще одна беха і, як помідори хлопців – чвак-чвак”

Позивний “Італьянєц”, ”Дніпро-1”. м.Дніпро

26-го серпня смертельно поранений в Іловайську внаслідок мінометного обстрілу.
“Я завжди задаю собі питання: як я можу жити після такого? І найбільше вбиває не моя боротьба і прикрощі, а вбивають моменти радощів. Це таке відчуття вини, що ти живий. Це страшне відчуття. Коли на обличчі з'являється усмішка, коли вголос засмієшся, то одразу з глибин виринає тільки одна думка: «Як це може бути?». Радість від мене відійшла як така” - мама Андрія
“Я розумію, що не готові (мається на увазі, що Україна не була готова до військових дій - ред). Але хіба коли не готові, проводяться паради? І показується техніка і бойова здатність? Не можу ніяк цього усвідомити”

Позивний “Фокс”, “ДНІПРО-1”. м.Дніпро

“Рядом взрыв и просто пустота.
Меня забросило под Ниссан.
Вадика выбросило из воронки, автомат покрутило. Он потерял ориентацию в пространстве, из-за сильной контузии. На нем горела каска, горел бронник. И он с криком «Слава Украине!», пошел на эту посадку. Россияне его там потушили, сказали, что «Терминаторов» они не трогают”

Позивний “Гріша-Правосєк”, “ДНІПРО-1”, м.Маріуполь

“А як було не воювати, коли москалі приїхали до мене додому?
..Власне я піймав три міни. Перша, це коли мені палець відірвало, і штани були в крові, хотів поставити собі знеболювальне. Тільки шприц дістаю, тут поруч зі мною друга міна - шмяк: руку перебила. Я так і не вколов. Навіть автомата вже не зміг підняти. А коли пересувався до школи з перебитою ногою, то впала третя міна і мене вдарило хвилею у спину”

Георгій Тихий та Іван Любиш-Кірдей, канал ARD, м.Київ

“..в якийсь момент відкривається нижня створка коробки і з неї випадає фарфорова тарілка і розбивається об підлогу. В повній тиші – буууу-бууумм! Всі підскакують, різкий звук, думали, що обстріл. А я дивлюся і жартома кажу: "На щастя!". І всі: "Гагагагага". Проходить секунд з тридцять, і починається страшенно лютий обстріл. Ми не встигаємо в коморку... Якби я був сценаристом, режисером, я зняв би таку саму сцену, щоб показати напруження війни. Це звучить як Голівуд, але відбувалося в нас на очах”

Позивний «Пекар», “ДНІПРО-1”. м.Дніпро

“Пам'ятаю ось ці соняхи, як вони мене били по яйцях. До нас заскочив якийсь молодий хлопець, мабуть років 18. Він висів внизу, я схопив його за руку: «Малий, я буду тебе тримати, тільки тримайся». Бачу в його очах страх, і він кричить: «Що з нами буде?! Що з нами буде?» А я дивлюсь в сторону посадки, за 30-40 метрів, і вони х…чать прямо по нам. І я розумію, що йому кінець, але я нічого не можу зробити. І я сказав йому, що все буде добре, бачив, що він заспокоївся. Заспокоївся і одразу помер. Ці долі секунди я побачив, що він мені повірив”

Позивний «Яр», “Донбас” стрілок-санітар. м.Київ

“Когда мы начали выходить из Многополья, второй или третьей машиной шел КАМАЗ с ранеными под большим белым флагом с красным крестом. В КАМАЗе были только раненые.. Буквально весь был заложен ранеными, но в него попали одним из первых… Наверное, выбивали сначала тяжелую технику..”

Ляшук Максим, "Світязь”. м.Луцьк

Загинув 29-30 серпня під час бою в “зеленому коридорі”

“Ну що ти думаєш: жінка, діти. А то війна – всьо може бути». А він мені каже: «Тато, а шо я скажу своєму сину, Матвійку, коли той спитає, а чого наша країна така маленька?» Це були хлопці, яких не перебороти і не зламати. Це ті хлопці, які бачили ціль, думали, що в цій країні щось зміниться” - батько Максима.

Позивний “Лунатік”, «Донбас», м.Малин, Житомирська обл

“Швидка, нова Пежо з такими помаранчевими полосками, гальмує. Ми йдемо десь 50 метрів від дороги - дуже близько і як на долоні. І чуєм крики, вискакують росіяни: «Лежать! Оружие на землю! Стрелять будем». Обертаємось – там шестеро росіян вискакують, повністю екіпіровані, і наводять на нас автомати. Ми різко починаєм бігти. Через кілька секунд починають по нам стріляти. Десь по ногам спочатку, бо фонтанчики землі були. Потім ми почали бігти зигзагами. Вони починають вже наповал стріляти, бо чую над головою свистять кулі”

Позивний “РЕД”, "ДОНБАС”

Загинув 29 серпня 2014 року під час бою в “зеленому коридорі”

“Коли стоїть гроб, прийшли люди, дивляться на мене і питають: «А чому ви, тьотя Наташа, туди його відпустили?». А я кажу: «Ви, знаючи Женю, задаєте мені такі питання. Я його туди пустила, щоб ви тут стояли».
Він не міг це обійти стороною. Він був дуже активний, правильний для цього життя, дуже правильний. Завжди був попереду. Борець за справедливість” - мама

Позивний “Москіт”, “Донбас”. м.Херсон

“Они ждали какой-то мифический «Правый сектор», который должен был въехать в Иловайск. Они не скрывали, что россияне. Им влили в уши, что какие-то бандеровцы за русский язык будут убивать. Мое общение на русском языке для них было взломом шаблона. Они не могли сложить в одно целое ту картинку, что была в голове и ту, которую видели перед глазами”