Фото: Юрій Велічко

Іван Ребар, позивний “Хмара”, м.Іллінці, Вінницька обл

“Поранення я отримав 24-го, коли наш "дядя Петя" парад строїв. З іншої сторони підходили до Іловайська, на зачистку. Чи то четвертий був, чи п'ятий блокпост. Я спустився в окоп, там бліндаж і було три оці «не-рускіє». Я ніколи не забуду ту рижу морду, що стріляв по мені. Такий якийсь, видно, чи наркоман, чи що, такий злий погляд у нього був”

Володимир Іщук, позивний «Кущ», «Світязь» м.Луцьк

“Був смертельно поранений в Іловайську 26 серпня 2014 року
Мама каже, вийшла за ним слідом, а він обернувся, сльози витер і пішов. Він вже знав, куди іде.
Вова ходив до церкви, Московського патріархату, близько біля нашого дому. Cвященик – його друг, вони одного віку. Помагав біля церкви – траву косити, дерева садити, в хорі співав. Потім цей же священик його і ховав.”

Позивний «Філін», “Донбас”, м.Львів

“Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблих ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну”

Позивний “Лєкс”, “Донбас”, м.Київ

“Россияне поставили нам ультиматум: либо мы сдаемся, либо нас расстреливают из артиллерии. Мы решили выходить без оружия. К этому нас подтолкнуло то, что было много раненых, которые нуждались в помощи. Россияне дали нам слово, что на следующий день после сдачи они передадут нас украинской стороне через буферную зону и позаботятся о раненых.
Свои слова они сразу же предали”

Позивний «Акнод», "Дніпро-1”. м.Дніпро

“Мама мне сказала: Ни одна независимость ни одной стране не давалась без крови. Нам эту страну подарили 23 года назад, наша задача теперь ее отстоять. И вы должны за это заплатить кровью. Иди, сынок»

Позивний "Чаба", «Дніпро-1», м.Дніпро

“Летимо по полю, а потім з поля такий до села трамплін, горб. А за нами йде БТР, на ньому людей куча. І БТР з цього трампліну (злітає), пацани з цього БТРа (падають) під колеса, а ззаду ще одна беха і, як помідори хлопців – чвак-чвак”

Позивний “Фокс”, “ДНІПРО-1”. м.Дніпро

“Рядом взрыв и просто пустота.
Меня забросило под Ниссан.
Вадика выбросило из воронки, автомат покрутило. Он потерял ориентацию в пространстве, из-за сильной контузии. На нем горела каска, горел бронник. И он с криком «Слава Украине!», пошел на эту посадку. Россияне его там потушили, сказали, что «Терминаторов» они не трогают”

Позивний “Гріша-Правосєк”, “ДНІПРО-1”, м.Маріуполь

“А як було не воювати, коли москалі приїхали до мене додому?
..Власне я піймав три міни. Перша, це коли мені палець відірвало, і штани були в крові, хотів поставити собі знеболювальне. Тільки шприц дістаю, тут поруч зі мною друга міна - шмяк: руку перебила. Я так і не вколов. Навіть автомата вже не зміг підняти. А коли пересувався до школи з перебитою ногою, то впала третя міна і мене вдарило хвилею у спину”

Позивний “Італьянєц”, ”Дніпро-1”. м.Дніпро

26-го серпня смертельно поранений в Іловайську внаслідок мінометного обстрілу.
”Вбивають моменти радощів. Відчуття вини, що ти живий. Це страшне відчуття. Радість від мене відійшла, як така.” - мама Андрія

Позивний “Москіт”, “Донбас”. м.Херсон

“Они не скрывали, что россияне. Им влили в уши, что "бандеровцы за русский язык будут убивать. Мое общение на русском языке для них было взломом шаблона. Они не могли сложить в одно целое ту картинку, что была в голове и ту, которую видели перед глазами”

Георгій Тихий та Іван Любиш-Кірдей, канал ARD, м.Київ

“..в якийсь момент відкривається нижня створка коробки і з неї випадає фарфорова тарілка і розбивається об підлогу. В повній тиші – буууу-бууумм! Всі підскакують, різкий звук, думали, що обстріл. А я дивлюся і жартома кажу: "На щастя!". І всі: "Гагагагага". Проходить секунд з тридцять, і починається страшенно лютий обстріл. Ми не встигаємо в коморку... Якби я був сценаристом, режисером, я зняв би таку саму сцену, щоб показати напруження війни. Це звучить як Голівуд, але відбувалося в нас на очах”

Позивний «Пекар», “ДНІПРО-1”. м.Дніпро

“Пам'ятаю ось ці соняхи, як вони мене били по яйцях. До нас заскочив якийсь молодий хлопець, мабуть років 18. Він висів внизу, я схопив його за руку: «Малий, я буду тебе тримати, тільки тримайся». Бачу в його очах страх, і він кричить: «Що з нами буде?! Що з нами буде?» А я дивлюсь в сторону посадки, за 30-40 метрів, і вони х…чать прямо по нам. І я розумію, що йому кінець, але я нічого не можу зробити. І я сказав йому, що все буде добре, бачив, що він заспокоївся. Заспокоївся і одразу помер. Ці долі секунди я побачив, що він мені повірив”

Позивний «Яр», “Донбас” стрілок-санітар. м.Київ

“Когда мы начали выходить из Многополья, второй или третьей машиной шел КАМАЗ с ранеными под большим белым флагом с красным крестом. В КАМАЗе были только раненые.. Буквально весь был заложен ранеными, но в него попали одним из первых… Наверное, выбивали сначала тяжелую технику..”

Ляшук Максим, "Світязь”. м.Луцьк

Загинув 29-30 серпня під час бою в “зеленому коридорі”
“Ну що ти думаєш: жінка, діти. А то війна – всьо може бути». А він мені каже: «Тато, а шо я скажу своєму сину, Матвійку, коли той спитає, а чого наша країна така маленька?» Це були хлопці, яких не перебороти і не зламати. Це ті хлопці, які бачили ціль, думали, що в цій країні щось зміниться” - батько Максима.

Позивний “Лунатік”, «Донбас», м.Малин, Житомирська обл

“Швидка, нова Пежо з такими помаранчевими полосками, гальмує. Ми йдемо десь 50 метрів від дороги - дуже близько і як на долоні. І чуєм крики, вискакують росіяни: «Лежать! Оружие на землю! Стрелять будем». Обертаємось – там шестеро росіян вискакують, повністю екіпіровані, і наводять на нас автомати. Ми різко починаєм бігти. Через кілька секунд починають по нам стріляти. Десь по ногам спочатку, бо фонтанчики землі були. Потім ми почали бігти зигзагами. Вони починають вже наповал стріляти, бо чую над головою свистять кулі”

Позивний “РЕД”, "ДОНБАС”

Загинув 29 серпня 2014 року під час бою в “зеленому коридорі”
“Коли стоїть гроб, прийшли люди, дивляться на мене і питають: «А чому ви, тьотя Наташа, туди його відпустили?». А я кажу: «Ви, знаючи Женю, задаєте мені такі питання. Я його туди пустила, щоб ви тут стояли».
Він не міг це обійти стороною. Він був дуже активний, правильний для цього життя, дуже правильний. Завжди був попереду. Борець за справедливість” - мама